СВІТ ЗАБУВ ПРО ЕКОЛОГІЮ І РЯТУЄ ЕКОНОМІКУ

Незважаючи на сучасні загрози, світові держави більше зайняті питанням, де знайти гроші, ніж екологічними проблемами.

Екологічний самміт в південно-африканськму місті Дурбан, куди прибули представники більше ніж 190 країн світу, був скликаний для того, аби вирішити, що робити зі змінами клімату у світі та чому ця проблема останнім часом не знаходить підтримки в урядах більшості держав.

Минулорічні переговори в мексиканському Канкуні завершилися певним прогресом, коли країни нарешті відмовилися від того, аби укласти загальний договір з обмеження парникових викидів і зосередилися на конкретних питаннях. Тоді самміт завершився підписанням кількох важливих рішень та угод, які поступово мали привести розвинені країни до розуміння, що їм потрібно перебудовувати власну економіку на більш екологічній основі.

Проте зараз ситуація знову невтішна, адже економічна криза в світі загострилася, і країни Європи чи США зовсім не прагнуть наповнювати фонд допомоги Азії та Африки в розмірі $100 млрд. На зустрічі в Дурбані одразу було заявлено, що зараз держави не мають такої змоги і тому їхньою головною метою стане створення сприятливого інвестиційного клімату для того, аби приватні компанії самі робили капіталовкладення в окремі сфери, де будуть використовуватися нові екологічно чисті технології.

З іншого боку, сама світова громадськість не прагне вирішувати головні питання зі зміною клімату. Світові лідери намагаються не помічати, що до завершення дії Кіотського протоколу залишається лише один рік. Тому, швидше за все, країни не встигнуть виробити, підписати та ратифікувати новий договір. «За таких умов, світ наступного року залишиться без певних правил гри в екологічній сфері. Адже тепер не буде обмежень щодо викидів в атмосферу», - розказав «Главреду» професор Інституту Джона Хопкінса у Вашингтоні Гарольд Сестановіч. На його думку, така ситуація в принципі влаштовує такі країни як США, Індія та Китай. Вони можуть прикритися кризою, задля того, аби не зменшувати свої шкідливі викиди і не переоснащувати промисловість.

Нарешті, країни ЄС самі опинилися в заручниках власних обіцянок. В довготривалому плані розвитку союзу є пункт, що більше 15% усіх грошей треба направляти на розвиток екологічних проектів. Але Європа брала на себе ці зобов’язання до того, як розпочалася важка криза, і до того, як ціни на нафту почали стрімко зростати. Тому зараз навіть Брюссель, який завжди відстоював позиції Кіотського протоколу та вимагав зменшення викидів в атмосферу, не наважується на рішучі дії. В глобальному вимірі це може означати, що країни вирішили зовсім забути про екологію. Вони розділилися на два табори, які ворогують між собою і не хочуть домовлятися.

Недорозвинені викиди

Найбільш опозиційно до підписання нової угоди налаштовані країни, що розвиваються. Вже 5 років минуло з того часу, як країни почали збиратися на міжнародні самміти з цього питання. Китай, Індія та більшість держав Азії і Африки постійно висловлюються проти квот, які розвинені країни хочуть їм відвести. Головним питанням тут залишаються гроші, адже зменшення дозволених викидів буде означати, що країна має знизити темпи промислового розвитку, чи провести переоснащення промисловості.

В такому разі КНР та Індія вимагають, аби квоти для них переглянули. У випадку Кіотського протоколу, базовим роком оцінювання викидів став 1990, коли країни Азії лише починали бурхливо розбудовувати свою економіку. Тому зараз, коли промисловість Китаю, наприклад, зросла з того часу на 160%, об’єми викидів стали дуже великими. Країнам нової індустріалізації доводиться купувати дозволи на нові тонни викидів вуглекислого газу в інших держав за власні кошти. В новій угоді, за пропозицією Європи об’єми дозволеного забруднення можуть ще більше зменшитися, а система торгівлі квотами має бути скасована, це означатиме відчутний удар по економікам країн Азії.

З іншого боку, на думку експерта інституту Брукінгса Алана Росневіца, якщо квоти будуть знижені, багатьом компаніям з ЄС та США, які мають заводи в Азії, це стане невигідно. «Вони перевели свої виробництва в Азію, де екологічне законодавство було досить м’яким. Тепер їхні витрати, за нової угоди, можуть зрости на 20-30%. В умовах кризи їм буде вигідніше перевести своє виробництво в інші країни, які не підпишуть цю угоду», - пояснив він «Главреду». Від цього можуть виграти країни Африки, багато з яких досі не ратифікували Кіотський протокол. Крім того, Китай не може вийти з переговорного процесу бо на нього тиснуть Брюссель та Вашингтон, і вони погрожують ввести в дію економічні важелі.

Саме ця проблема і стала причино провалу самміту в Копенгагені в 2009 році. Тоді країни не змогли домовитися, щодо принципових питань і роз’їхалися без результату. В Канкуні розвинені країни стали вже більш поступливими і погодилися створити фонд сприяння екологічній промисловості в Азії та Африці. Туди мало до 2020 року надійти $100 млрд, і ці гроші використовувалися б для переоснащення підприємств. Проте в Європі зараз говорять про те, що Китай має зростання ВВП за 2010 рік на рівні 7,5%, а загальна економіка ЄС не дотягує до 3% і при цьому Брюссель має платити Пекіну, аби той менше викидав в повітря шкідливих речовин.

У відповідь в КНР, заявляють, що зараз самі не можуть переоснастити свою економіку. Вони також бентежаться, щодо змін клімату, проте не мають коштів на боротьбу з ними, якщо ЄС так прагне зупинити цей процес, то він і має платити.

Порожні обіцянки

Європа, яка вже кілька років тисне на Китай та Індію, в 2011 сама опинилася в скрутному становищі. Кілька значних країн вимагають пільгових кредитів і погрожують дефолтом. Ще кілька держав близькі до такого стану. Зараз, за підрахунками Фредріка Еріксона з European Centre for International Political Economy у Стокгольмі, Європі потрібно більше $500 млрд для того, аби владнати кризу. При цьому грошей в союза вже майже не залишилося.

Крім того, ціна на нафту в світі з 2007 року зросла з $80 до $120 за один барель. І проводити розробки в сфері екології стало дуже невигідно. Адже Європа зараз думає про те, як зберегти свою валюту від девальвації й утримати країни союзу разом. В таких умовах проекти, щодо нової енергетичної стратегії чи побудови сонячних електростанцій вважаються не дуже доречними. А головне, в Брюсселі не хочуть віддавати свої гроші на переоснащення промисловості Китаю чи Індії. Тому, за даними Інституту Брукінгса до фонду боротьби зі змінами клімату надійшло лише $13 млрд і в перспективі надходження нових грошей не передбачається.

Зовсім окремо стоять США, вони не ратифікували Кіотський протокол і не хочуть обмежувати свої викиди. В 2010 в Канкуні Барак Обама обіцяв більш відповідально підійти до розробки нового загального договору зі змін клімату, проте за рік він більше думав про економіку. А зараз наближаються вибори президента, і виборці мають побачити, що їхній лідер не збирається брати на себе додаткову фінансову відповідальність, адже борги країни зростають. І в серпні 2011 вона пройшла через болісний процес збільшення граничного розміру національного боргу, і зараз збирається економити. Тому про те, що США проявлять інтерес до зміни клімату, на думку Гарольда Сестановіча не варто сподіватися.

Третя сторона

Коли в січні 2009 року міністр фінансів США Генрі Поулсон пішов у відставку, він заявив, що наступні 5 років світ буде хвилювати лише економіка, а все інше буде неважливим. Так і сталося, в Дурбані країни, показали, що екологія поки не головне для них. Хоча експерти NASA прогнозують, що за 9 років середня температура на землі підвищиться на 2 градуси Цельсію. А до 2100 року може зрости, ще на 10 градусів.

Це вже зараз призводить до того, що процеси опустелювання та падіння продуктивності земель зробили 15% земельних ресурсів світу непридатними для господарювання. Крім того, вчені з ООН, вважають. що з вірогідністю 66% рівень світового океану буде зростати, й тому це спричинить поступове затоплення прибережної зони на багатьох материках. Нарешті, аналітики відзначають, що сезон ураганів в 2010 році в Атлантиці був найбільш потужним за останні 20 років.

Багато вчених висловлюються за те, що це може бути і природній цикл потепління, який спричинений зростанням активності сонця. Проте він занадто швидко прискорюється діяльністю людей. Але держави більше зайняті питанням де знайти гроші, і як не дати своїм економічним конкурентам отримати зиск від захисту довкілля.