Велика тихоокеанська сміттєва
пляма (англ. Eastern Garbage Patch - Східний сміттєвий континент) – величезне
скупчення сміття в північній частині Тихого океану. Пляма складається з
пластику та інших антропогенних відходів, які були підхоплені течією в північній
частині Тихого океану. Незважаючи на свої розміри і значну щільність, пляму не
видно на супутникових фотографіях, оскільки вона складається з дрібних
частинок. До того ж велика частина сміття плаває в злегка втопленому стані,
ховаючись під водою.
Існування сміттєвого континенту
було теоретично передбачене ще в 1988 році. Прогноз ґрунтувався на даних,
отриманих на Алясці в період між 1985 і 1988 роками. Дослідження кількості
дрейфуючого пластику в поверхневих водах північної частини Тихого океану виявило,
що в областях, підвладних певним океанічним течіям, накопичується багато
сміття. Дані по Японському морю дозволили дослідникам припустити, що подібні
скупчення можуть бути виявлені в інших частинах Тихого океану, де домінуючі
течії сприяють утворенню відносно спокійній водної поверхні. Зокрема, вчені
вказали на Північно-Тихоокеанську систему течій. Через кілька років існування
величезної сміттєвої плями було документально підтверджено Чарльзом Муром,
каліфорнійським капітаном і дослідником моря. Пропливаючи
Північно-Тихоокеанську систему течій після участі в регаті, Мур виявив
величезне скупчення сміття на поверхні океану. Капітан Мур повідомив про свою
знахідку океанографу Кертісу Еббесмейеру, який згодом назвав цю область Східним
сміттєвим континентом. Факт існування сміттєвої плями привернув увагу
громадськості та наукових кіл після виходу у світ кількох статей Чарльза Мура.
З тих пір велика сміттєва пляма вважається найбільшим прикладом забруднення
людиною морського середовища.
Як і інші зони Світового океану з
високим вмістом сміття, велика тихоокеанська сміттєва пляма була сформована
океанічними течіями, поступово концентруючи в одній області викинуте в океан
сміття. Сміттєва пляма займає велику, відносно стабільну ділянку на півночі
Тихого океану, обмежену Північно-Тихоокеанської системою течій (область, яку
часто називають «кінськими широтами», або широтами штильового поясу). Вир
системи збирає сміття з усієї північної частини Тихого океану, в тому числі з
прибережних вод Північної Америки і Японії. Відходи підхоплюються поверхневими
течіями і поступово переміщаються до центру виру, який не випускає сміття за
свої межі.
Точний розмір великої плями
невідомий. З борту корабля його розміри оцінити неможливо, а з літака пляму не
видно. Велику частину інформації про сміттєвому пляму ми можемо отримати тільки
з теоретичних розрахунків. Оцінки її площі варіюються від 700 тис. до 15 млн.
км ² і більше, (від 0.41% до 8.1% загальної площі Тихого Океану). Ймовірно, на
цій ділянці знаходиться більше 100 млн. тонн сміття. Також висловлюються
припущення, що сміттєвий континент складається з двох об'єднаних ділянок.
За розрахунками Чарльза Мура, 80%
сміття в пляму надходить з наземних джерел, 20% викидається з палуб кораблів,
що знаходяться у відкритому морі. Мур стверджує, що відходи зі східного
узбережжя Азії переміщаються до центру виру приблизно за п'ять років, а з західного
узбережжя Північної Америки – за рік або менше.
Сміттєва пляма не являє собою
суцільний шар сміття, яке плаває на самій поверхні. Частинки розкладеного
пластику здебільшого занадто малі, щоб їх можна було побачити візуально. Для
приблизної оцінки щільності забруднення вчені досліджують проби води. У 2001
році вчені (включаючи Мура) з'ясували, що в певних областях сміттєвої плями
концентрація пластика вже тоді досягала мільйона частинок на квадратну милю. На
квадратний метр припадало 3.34 шматка пластику середньою вагою 5.1 міліграм. У
багатьох місцях зараженого регіону загальна концентрація пластику перевищувала
концентрацію зоопланктону в 7 разів. У пробах, узятих на більшій глибині,
рівень пластикових відходів виявився значно нижчим (переважно це були
рибальські волосіні). Таким чином, були підтверджені попередні спостереження,
згідно з якими велика частина пластикового сміття збирається у верхніх водних
шарах.
Деякі частинки пластику нагадують
зоопланктон, і медузи або риби можуть прийняти їх за їжу. Велика кількість стійкого
до розкладання пластику (кришки і кільця від пляшок, одноразові запальнички)
опиняється в шлунках морських птахів і тварин, зокрема, морських черепах і
чорноногих альбатросів.
Таким чином, людство в черговий
раз створило собі проблему. Значна частина пластику розкладається дуже
повільно. Наприклад, для біологічного розкладання поліетилену необхідно близько
двохсот років, полівінілхлорид при розкладанні виділяє небезпечні продукти.
Плануються заходи з очищення поверхні океану за допомогою флотилій спеціально
обладнаних кораблів, але це важко здійснити на практиці, а, крім того, зібране
сміття ще необхідно переробити. Якщо ми не можемо вирішити проблему – не варто
хоча б її посилювати. Перше, що слід зробити – зменшити надходження сміття в
океан і збільшити виробництво картону, а також пластику, який би швидко, легко
і безпечно розкладався.
Немає коментарів:
Дописати коментар